Рекомендуем

Бизнес идея интим магазин бизнес идея секс магазин www.sexshop-ae.ru.

Поиск



Счетчики






Яндекс.Метрика





Колода В.В., Горбаненко С.А. Сільське господарство носіїв салтівської культури в лісостеповій зоні. Резюме

Основою військово-політичної могутності Хазарського каганату було високорозвинене господарство, фундаментом якого були землеробство и тваринництво. Особливо важливим розвиток цих галузей представляється для північно-західних окраїн Хозарії, які забезпечували її військово-політичне и економічне домінування над сусідніми племенами східних слов’ян. За останні чверть століття тут були проведені масштабні археологічні дослідження поселенських структур, які являли собою самостійні економічні мікрорегіони лісостепової частини каганату. Базовими пам’ятками стали городища із селищами, що прилягали до них: Верхній Салтів, Мохнач, Коробові Хутори на р. Сіверський Донець (Харківська область). Отримані артефакти, а також використання методів природничих наук. дозволили значно доповнити наші уявлення щодо розвитку землеробства и тваринництва населения зазначеного регіону в середині VIII — середині X ст. н. е.

Аналіз території переконує в тому, що вибір місця заселення диктувався природно-кліматичними умовами, максимально придатними для ведення орного землеробства и осілого тваринництва. Хлібороби використовували різноманітні знаряддя праці високої якості для всіх сільськогосподарських операцій: обробіток ґрунту, збір і переробка врожаю. Основою обробітку грунту були різноманітні за конструкцією и оснащенням орні знаряддя, що дозволяли обробляти ґрунти, різні за потужністю та механічним складом. Наявність допоміжних знарядь обробітку фунту (мотики и лопати) можуть свідчити про існування огородництва. Збирання врожаю здійснювалося серпами и косами декількох видів. Переробка врожаю велася переважно за допомогою ручних ротаційних жорен, рідше — за допомогою зернотерок.

Незважаючи на широкий спектр вирощуваних зернових культур (кілька видів пшениці і ячменю, жито, просо, овес), землеробство жителів проаналізованих пам’яток було значною мірою залежним від потреб тваринництва. Зберігання врожаю здійснювалося в ямах-зерносховищах, коморах, у спеціальних посудинах-піфосах. Це залежало від обсягу врожаю, властивостей ґрунту и тієї ролі, яку відігравало зернове господарство в окремих родинах і родах.

Археозоологічні комплекси вказують на високий рівень розвитку тваринництва, при якому полювання вже не відігравало важливої ролі для забезпечення м’ясними продуктами. У стаді переважали дорослі (і напівдорослі) особини. Це є показником стабільності тваринництва в цілому. Для всіх пам’яток характерна відносна перевага за кількістю особин великої або дрібної рогатої худоби. У парі ж вони завжди мають абсолютну перевагу перед свинями и конями. Одержувані від великої рогатої худоби м’ясні продукти незмінно перебувають на першій позиції (часто абсолютно переважають). Роль м’ясної продукції від дрібної рогатої худоби найчастіше незначна (10—15%). Частка свині в стаді е незначною (від повної відсутності до третини стада). Кількість коней у стаді є найбільш стабільною — близько 15%.

У літню пору худоба утримувалася на вигонах або випасалася відгінним способом. В археологічному матеріалі чітко зафіксована наявність теплих хлівів, що дозволяло успішно зберігати частину стада и у зимовий час безпосередньо на поселеннях.

Проаналізована сукупність матеріалів трьох опорних пунктів переконує в тому, що населения лісостепових городищ Хозарії далеко не завжди могло самостійно забезпечити себе продуктами харчування в необхідній кількості и мало потребу в надходженнях продуктів землеробства ззовні, для чого служила, насамперед, значна сільськогосподарська округа (відкриті селища) їхніх економічних мікрорегіонів.

Предыдущая страница К оглавлению Следующая страница